ПОСТАНОВА 11.12.2023,
справа №947/8885/21, провадження № 61-7480 сво 22, ВС у складі ОП КЦС: головуючого -Гулька
Б. І. (суддя-доповідач), суддів: Грушицького А. І., Крата В.
І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М.
Є., https://reyestr.court.gov.ua/Review/115654116
Працівниця ОСОБА_1
працювала економістом в ДП «МТП «Чорноморськ». У березні 2020 року керівництво порту
вирішило скоротити штат працівників через фінансові проблеми, і працівницю звільнили по скороченню штату. Однак
ОСОБА_1 вважала таке звільнення незаконним, подала до суду позов, просила суд визнати незаконним та
скасувати наказ від 21.07.2020 про звільнення за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України»;
поновити її на посаді економіста; стягнути на її користь середній заробіток за
весь час вимушеного прогулу з 21.07.2020 по час ухвалення судом рішення. Місцевий
г/с рішенням від 25.05.2021 у задоволенні позову відмовив, вказав на законність
звільнення, оскільки у морському порту були зміни в організації виробництва і
праці, про які працівницю було повідомлено завчасно, тобто не менш ніж за два
місяці (була попереджена про звільнення 09.04.2020, а звільнена 21.07.2020). Також
суд вказав, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною
у спорі, є правовою підставою для відмови у позові та застосовується тільки до
обґрунтованих позовних вимог, тоді як заявлені вимоги є необґрунтованими, а
тому відмовив у позові саме з цієї підстави. Апеляційний суд (Постанова
від 05.07.2022) встановив, працівниця була звільнена 21.07.2020, звернулася до
суду 22.03.2021, тоді як строк звернення до суду для працівників яких звільнили
становить один місяць та у позові відмовив з підстав пропуску строку звернення
до суду, так як позивачка у заяві про поновлення пропущеного строку не навела
конкретних причин його пропуску, а обмежилася лише посиланнями на постанови КМУ
про встановлення на території України карантину, не зазначивши при цьому, яким
чином введення карантину перешкоджало їй звернутися до суду з позовом у
встановлений строк. Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, вказавши
на безпідставність висновку апеляційного суду про недоведеність позивачкою
поважності пропуску місячного строку звернення до суду, так як не було враховано,
що позивачка подала позов під час дії на території України карантину. У зв’зку з тим, що апеляційний суд не
розглянув усі аргументи позивачки та просто вирішив, що вона пропустила строк
звернення до суду, ВС направив справу на новий апеляційний розгляд. Також ВС у складі ОП КЦС вказав на наявні підстави для відступлення
від висновку, викладеного у постанові ВС у складі колегії суддів Першої судової
палати КЦС від 14.11.2022 у справі № 552/4200/21 (провадження № 61-20725 св
21), оскільки запровадження на всій території України карантину є
безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП
України, на строк дії такого карантину, що визначено положеннями закону.
Висновки про застосування норм права
Запровадження
на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для
продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого
карантину, що визначено п.1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України. При
цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Ø Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник
може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до
районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний
строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого
права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення
копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Ø Отже, повторюючи загальне правило про те,
що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з
дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його
права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків
звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк
обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі
трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.
Ø Встановлений ст.233 КЗпП України строк
поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення
трудового договору.
Ø Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі
пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу,
районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці
строки.
Ø Гарантії працівників при незаконному
звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи законодавцем
визначені у статті 235 КЗпП України.
Ø Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ
«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на
забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з
поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX
такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання
поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього
Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Ø Тлумачення наведених норм закону свідчить
про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною
правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП
України, на строк дії такого карантину.
Ø Заявляючи відповідне клопотання про
поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних
причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП
України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так
як строк звернення до суду не пропущено.
Ø ПКМУ від 11.03.2020 №211 «Про запобігання
поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12.03.2020
до 03.04.2020 на усій території України установлено карантин.
Ø У подальшому ПКМУ від 25.03.2020 № 239,
від 22.04.2020 № 291, від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 №500, від 22.07.2020
№ 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22
червня, до 31 липня, до 31.08.2020 на усій території України.
Ø Відповідно до п.1 ПКМУ від 09.12.2020 №1236
«Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних
заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої
респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»
постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України
гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з
19.12.2020 до 31.12.2022 на території України карантин, продовживши дію
карантину, встановленого ПКМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню
на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої
коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з
метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення
карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із
значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої
коронавірусом SARS-CoV-2».
Ø Отже, оскільки з 02.04.2020 набрав
чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових
соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної
хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого КМУ з
метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки,
визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії.
Тому строк на звернення позивачкою з цим позовом, заявленим у березні 2021
року, тобто під час карантину, не сплив.
Ø Подібні за змістом правові висновки
викладені у постанові ВП ВС від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження
№ 12-46 гс 22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Ø Ураховуючи викладене, апеляційний суд у
порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку,
встановленого ст.233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих
положень КЗпП України, а тому позивачка не повинна була обґрунтовувати
поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати
таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу
закону.
Ø Таким чином, апеляційний суд у порушення
вищевказаних положень закону не врахував те, що 21.07.2020 ОСОБА_1 було
звільнено з роботи, а позов про поновлення на роботі та стягнення
середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу остання подала до суду у
березні 2021 року, тобто під час дії на території України карантину, що
підтверджується ПКМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та
запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання
поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,
спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Ø Отже, безпідставним є висновок
апеляційного суду про недоведеність позивачкою поважності пропуску строку,
встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України.
Ø Прохання касаційної скарги про задоволення
позову ОСОБА_1 не може бути задоволено, оскільки суд апеляційної інстанції
не виконав вимоги ст.367, 382 ЦПК України, не перевірив рішення суду першої
інстанції на предмет законності й обґрунтованості, у мотивувальній частині не
навів мотивів відхилення кожного аргументу апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Зокрема, доведеним апеляційний суд вважав пропуск ОСОБА_1 строку звернення до
суду, що є помилковим.
Ø При цьому щодо законності звільнення
ОСОБА_1 висновки апеляційного суду ґрунтуються або на припущеннях, або на
необхідності дослідження певних юридичних фактів, доводів позивачки, проте
апеляційним судом цього здійснено не було. Так, апеляційний суд зазначив, що
ОСОБА_1 не були запропоновані усі вакантні посади на підприємстві, не вказавши,
які саме, хоча цей факт роботодавець спростовував. Апеляційний суд указав, що
районним судом не з`ясовано, чи була позивачка членом профспілкової організації
і чи була згода на її звільнення, не перевіривши ці доводи, залишивши їх без
відповідного мотивування.
Ø У Верховного Суду відсутні процесуальні
повноваження на вчинення указаних процесуальних дій (стаття 400 ЦПК України).
Ø У зв`язку з викладеним Верховний Суд у
складі Об`єднаної палати КЦС вважає, що наявні підстави для відступлення від
висновку, викладеного у постанові ВС у складі колегії суддів Першої судової
палати КЦС від 14.11.2022 у справі № 552/4200/21 (провадження № 61-20725 св
21), оскільки запровадження на всій території України карантину є
безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП
України, на строк дії такого карантину, що визначено положеннями закону.
Немає коментарів:
Дописати коментар